Навчити вчитися. Як мотивувати дитину?

Щойно дитина переступає поріг школи, сучасні батьки в паніці намагаються зробити все, щоб вона ходила туди з задоволенням.

Мотивація дитини прямо залежить від позитивного ставлення до школи його батьків, їхній особистий досвід і сценарії впливають на їхні фрази про школу, оцінку вчителя і його діяльність, здатність до критики й знецінювання шкільних подій. Тому батькам слід бути гранично уважними до власних висловлювань про школу, учителів і шкільні предмети. Фамільярність і відсутність субординації щодо вчителя не сприяє формуванню шанобливого ставлення до школи. Фрази, що знецінюють шкільні предмети, про те, що навчання — це втрата часу, не приведуть до того, що дитина на цьому тлі раптом почне вчитися й усім серцем полюбить школу. Величезну роль відіграє особистість першого вчителя, і якщо дитина раптом заявить: "Мамо, ти неправильно говориш, а от учителька правильно", не слід викривати "цю самозванку з дипломом", ліпше порадіти тому, що дитина у вчительці знайшла авторитетну людину. Часто батьки поспішають віддати дитину в школу раніше, вважаючи, що інтелектуальний рівень — єдине, що потрібно дитині для того, щоб бути успішною в навчанні. При цьому не беруться до уваги потреби дитини, її можливості сприймати і засвоювати інформацію, її фізичний розвиток, здоров'я і та ж таки здорова мотивація

І от дитина   прийшла до школи. Що ж може її демотивувати?

Діти, в чиїх сім'ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також можуть не надто хотіти вчитися, незалежно від того, живуть батьки разом чи окремо. Дитина в такій родині витрачає багато енергії на переживання або залагоджування конфліктів, і їй може просто бракувати сил на навчання. Абстрагуватися від такої ситуації без сторонньої допомоги самій дитині складно, і вона реагує на такий стрес зниженням усіх форм активності.

Зміни в сім'ї можуть бути й приємними — наприклад, народження другої (третьої) дитину. Але й ця ситуація може серйозно вплинути на старшу дитину, викликаючи ревниві, конкурентні відчуття. Старший, бажаючи отримати привілеї молодшого, може спробувати психологічно регресувати, буквально знизити свій інтелектуальний рівень, щоб привернути до себе батьківську увагу.

Ще одна улюблена фішка батьків — це бажання клонувати себе в дитині, нав'язуючи чаду свої уявлення про його майбутнє, часто реалізуючи свої незбутні мрії і сподівання. Але ж дитина не ваша поліпшена копія, а окрема особистість з, можливо, зовсім іншими потребами, талантами й бажаннями, і ваші спроби зліпити з неї "свою мрію" можуть стати якщо не трагічними, то цілком реальними розчаруваннями.

Ніщо так не демотивує людину, як виконання чужої мрії. У ситуації пошуку покликання дитині важливо надати свободу, дозволяючи їй змінювати свої уподобання, шукати себе в різних формах і різновидах діяльності, не забороняючи змінювати свої захоплення, довіряючи її вибору.

Часто батьки в останній розпачливій спробі мотивувати дитину вчитися вдаються до грошової винагороди. Гроші — справді сильний і потужний мотиватор, але тільки тоді, коли людина вміє ними розпоряджатися. До того ж критерії плати за оцінки дуже сумнівні. В одній сім'ї тато завів дитині домашній "банківський рахунок": клав на нього гроші за високі оцінки й знімав за низькі. Через якийсь час дитина зайшла в "глибокий мінус" і геть втратила інтерес до цієї "забави", як, утім, і до навчання, адже віддавати борг їй просто було нічим. І татові мотивувати теж уже було нічим.

Важливо знати, що порівняння дитини з іншими дітьми, висміювання, некоректні висловлення на її адресу і на адресу її діяльності, придушення особистості, звинувачення, погрози, побої — погані помічники в мотивації дитини вчитися.

Якщо через некомпетентність, безтактність, упередженість учителя (батьків) дитина отримає негативну оцінку своєї діяльності, пиши пропало — більше до цього заняття дитина не підступиться. А чує вона це у вигляді фраз: "Ой, що це ти тут накарлякав?", "Що за дурне звірятко ти зліпив?", "Не роби цього, однаково в тебе не вийде", "Краще це зроблю я", "Он дивися, як у Каті гарно, а в тебе як завжди…" Критика з боку дорослих — іще одна причина падіння мотивації. Зазвичай вона супроводжується ще й бажанням дорослих зробити все не РАЗОМ із малям, а ЗАМІСТЬ нього. Для дитини це сигнал: ти сам не впораєшся, ти не здатен, кинь це діло! Де тут узятися здоровій мотивації? Тому треба заохочувати в дитині самостійність, допомагати тільки тоді, коли вона сама про це попросить, хвалити за успіхи. Хвалити теж треба вміти правильно. Недостатньо просто сказати дитині: "Молодець!" Коли ви хвалите роботу, дитина має відчути, що ви не просто дивитеся на неї, а й бачите те, що зображено. Важливо зазначити деталі, які ви розглянули, розпитати, що там намальовано, зроблено, тоді дитині буде очевидна ваша зацікавленість, і вона бажатиме повторити цей приємний досвід.

У складному інформаційно насиченому світі завдання вчителя — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку. Інакше пересичена інформаційним потоком дитина пізнавати нове не захоче, так само, як дитина, наївшись цукерок, не їстиме супу. І це перша причина браку мотивації до навчання. Ситу дитину неможливо нагодувати навіть смачною і корисною їжею.

В дитині потрібно бачити особистість, вірити в її сили й підтримвати у важкі хвилини. Це завжди принесе свої плоди, і всі будуть нею пишатися.